Історія справи

Постанова ВССУ від 01.12.2025 року у справі №206/2129/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2025 року

м. Київ

справа № 206/2129/22

провадження № 61-17619св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2024 року у складі судді Нестеренко Т. В., додаткове рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26 січня 2024 року у складі судді Нестеренко Т. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Халаджи О. В., Космачевської Т. В., Максюти Ж. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про визнання припиненим зобов`язання за кредитним договором, визнання іпотеки припиненою, зняття заборони відчуження нерухомого майна, скасування запису у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, скасування запису у Державному реєстрі іпотек та витребування документів.

Позовну заяву обґрунтував тим, що 02 серпня 2005 року він уклав з Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк» або Банк), яке змінило назву на ПАТ КБ «ПриватБанк», а надалі на АТ КБ «ПриватБанк», кредитний договір № DNL0GF62245195. В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором у цей же день він уклав з Банком договір іпотеки № DNL0GF62245195, який посвідчений нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Н. М. та зареєстрований в реєстрі за № 3308. Відповідно до пункту 6 цього договору іпотеки від 02 серпня 2005 року № DNL0GF62245195 він як іпотекодавець передав в іпотеку Банку його нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Також на виконання вимог договору іпотеки від 02 серпня 2005 року № DNL0GF62245195 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Н. М. внесено до Державного реєстру іпотек, запис про іпотеку реєстраційний номер 2355189 від 05 вересня 2005 року. Крім того, приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Н. М. внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис від 02 серпня 2005 року № 2248968 про державну реєстрацію заборони на відчуження нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_2 .

Зазначив про те, що 02 серпня 2005 року Банк (кредитор) вилучив у нього оригінали правовстановлюючих документів на його двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , а саме договір купівлі-продажу квартири від 02 серпня 2005 року, зареєстрований в реєстрі за номером 3306 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Н. М., та технічний паспорт.

Вказав на те, що 19 лютого 2007 року ПАТ КБ «ПриватБанк» відступило право вимоги за кредитним договором від 02 серпня 2005 року № DNL0GF62245195 та договором іпотеки від 02 серпня 2005 року № DNL0GF62245195 на користь компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ». 14 серпня 2016 року компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» відступило зворотно право вимоги за вищевказаними договорами ПАТ КБ «ПриватБанк». У зв`язку із відступленням права вимоги за договором іпотеки 02 серпня 2005 року № DNL0GF62245195 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Каримовою Н. С. внесено ще один запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про іпотеку - 44342981(спеціальний розділ), внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 60798986 від 06 жовтня 2021 року, та на підставі договору іпотеки від 02 серпня 2005 року № DNL0GF62245195.

Повідомив про те, що згідно з матеріалами справи № 201/16665/16-ц за його позовом АТ КБ «ПриватБанк», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання частково недійсним кредитного договору та стягнення грошових коштів, які перебували на розгляді у Самарському районному суді м. Дніпропетровська, а саме наявної у них виписки, що була подана АТ КБ «ПриватБанк», переуступка Банком боргу за кредитним договором від 02 серпня 2005 року № DNL0GF62245195 та договором іпотеки від 02 серпня 2005 року № DNL0GF62245195 на користь компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файнес № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» відбулась за ціною 22 483,09 дол. США, у тому числі: 131,92 дол. США; 1 419,14 дол. США; 3041,58 дол. США; 17 890,45 дол. США. Відповідно до тієї ж виписки кошти, які сплачувалися ним протягом періоду з 19 лютого 2007 року до 14 квітня 2016 року зараховувались окремо: на погашення тіла кредиту, погашення процентів, сплати комісії та сплати пені з вказівкою на призначення платежу як погашення заборгованості за кредитним договором від 02 серпня 2005 року. 14 квітня 2016 року були здійснені операції з призначенням платежу price acc to the RMBC repurchasе Agreement dd 14 квітня 2016 року на суму 22 483,09 дол США. Однак фактично він ці кошти не сплачував. Отже, на кредитному рахунку НОМЕР_1 , який використовується Банком для зарахування коштів, спрямованих на погашення кредиту, відображені операції, які не передбачені кредитним договором.

Переконував, що у період з 19 лютого 2007 року до 14 квітня 2016 року право вимоги до нього за кредитним договором від 02 серпня 2005 року № DNL0GF62245195 АТ КБ ПриватБанк не належало в силу його відступлення на користь компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ». Водночас наголосив, що компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» (місцезнаходження якої: Пелліпар Хаус, 1-й поверх, 9 Клоук Лейн, Лондон, EC4R 2RU, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії ) не входить до переліку фінансових установ (не є кредитною установою), унесених до Державного реєстру фінансових установ, що розміщений на офіційному сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, а також не є резидентом України, не має банківської або іншої ліцензії на здійснення кредитної діяльності на території України, отже не мала права за законодавством України здійснювати операції з обслуговування споживчих кредитів громадян України, а саме нараховувати та стягувати проценти і комісії. Вказане було підтверджено рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2022 року у справі № 206/346/16-ц.

Зазначив, що новий кредитор - компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» 01 березня 2007 року перерахувала Банку кошти за заборгованість за кредитним договором від 02 серпня 2005 року № DNL0GF62245195 у розмірі 24 327,58 дол. США. 14 квітня 2016 року компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» продала ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість ОСОБА_1 за яку Банк перерахував їй 22 483,09 дол. США. За період з 19 лютого 2007 року до 14 квітня 2016 року він сплатив кредиторам кошти на погашення тіла кредиту, відсотків, комісії у загальному розмірі 27 977,82 дол. США. Тож вважав, що виконав зобов`язання за кредитним договором від 02 серпня 2005 року № DNL0GF62245195 у повному обсязі.

Наголошував на тому, що за належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором від 02 серпня 2005 року № DNL0GF62245195 було припинено як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки від 02 серпня 2005 року № DNL0GF62245195, які є похідними від основного зобов`язання. Водночас вказував на те, що записи про державну реєстрацію обтяження його нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_2 , номер РПВН 4735896, та запис про іпотеку цього майна підлягає скасуванню, а наявні у банку документи на його майно витребуванню.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати припиненим кредитний договір від 02 серпня 2005 року № DNL0GF62245195 укладений між ним та ЗАТ КБ «ПриватБанк»;

- визнати припиненим договір іпотеки від 02 серпня 2005 року № DNL0GF62245195, укладений між ним та ЗАТ КБ «ПриватБанк;

- скасувати запис про державну реєстрацію заборони на нерухоме майно від 02 серпня 2005 року № 2248968, внесений до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на підставі договору іпотеки від 02 серпня 2005 року № DNL0GF62245195, об`єкт обтяження - квартира за адресою: АДРЕСА_3 , номер НОМЕР_2 ;

- скасувати запис про іпотеку, внесений до Державного реєстру іпотек, реєстраційний номер 2355189 від 05 вересня 2005 року на підставі договору іпотеки від 02 серпня 2005 року № DNL0GF62245195 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Н. М.;

- скасувати запис про іпотеку, внесений до Державного реєстру іпотек, номер запису 44342981(спеціальний розділ), внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер: 60798986 від 06 жовтня 2021 року на підставі договору іпотеки від 02 серпня 2005 року № DNL0GF62245195, внесений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Каримовою Н .С.;

- витребувати у АТ КБ «ПриватБанк» оригінали правовстановлюючих документів на двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 , а саме договір купівлі-продажу квартири від 02 серпня 2005 року, зареєстрований в реєстрі за № 3306 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Н. М. та технічний паспорт;

- стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь витрати на правову допомогу в сумі 15 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 18 січня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Визнано припиненим кредитний договір від 02 серпня 2005 року № DNL0GF62245195, укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк». Визнано припиненим договір іпотеки від 02 серпня 2005 року № DNL0GF62245195, укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк». Скасовано запис про державну реєстрацію заборони відчуження на нерухоме майно від 02 серпня 2005 року № 2248968, внесений до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на підставі договору іпотеки від 02 серпня 2005 року № DNL0GF62245195, об`єкт обтяження - квартира за адресою: АДРЕСА_3 , номер НОМЕР_2 . Скасовано запис про іпотеку, внесений до Державного реєстру іпотек, реєстраційний номер 2355189 від 05 вересня 2005 року на підставі договору іпотеки від 02 серпня 2005 року № DNL0GF62245195 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Н. М. Скасовано запис про іпотеку, внесений до Державного реєстру іпотек, номер запису 44342981(спеціальний розділ), внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, від 06 жовтня 2021 року номер 60798986 на підставі договору іпотеки від 02 серпня 2005 року № DNL0GF62245195, внесений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Каримовою Н. С. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 15 000,00 грн. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судові витрати за сплату судового збору у розмірі 6 056,00 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, дійшов висновку про те, що позивач повністю погасив заборгованість за кредитним договором від 02 серпня 2005 року № DNL0GF62245195, тому такий договір та договір іпотеки майна позивача, який укладений на його забезпечення, припинили свою дію.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що з огляду на припинення дії кредитного договору та договору іпотеки, наявні підстави для скасування пов`язаних із вказаними договорами оскаржуваних записів у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та у Державному реєстрі іпотек.

Крім того, суд першої інстанції звернув увагу на те, що Компанія Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ (Ukraine Mortgage Loan Finance no. 1 plc), місцезнаходження якої: Пелліпар Хаус, 1-й поверх, 9 Клоук Лейн, Лондон, EC4R 2RU, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, не є резидентом України, не входить до переліку фінансових установ (не є кредитною установою), унесених до Державного реєстру фінансових установ, що розміщений на офіційному сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг; не має банківської або іншої ліцензії на здійснення кредитної діяльності на території України, а тому в момент перебування в неї права вимоги до позивача за кредитним договором від 02 серпня 2005 року № DNL0GF62245195, вона не мала права за законодавством України здійснювати операції з обслуговування споживчих кредитів громадян України, а саме нараховувати позивачу та стягувати із нього проценти і комісії за договором.

Додатковим рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26 січня 2024 року ухвалено доповнити судове рішення від 18 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 . Витребувано у АТ КБ «ПриватБанк» оригінали правовстановлюючих документів на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , а саме: договір купівлі-продажу квартири від 02 серпня 2005 року, зареєстрований в реєстрі за № 3306 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Н. М. та технічний паспорт. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 211, 20 грн.

Ухвалюючи вказане додаткове судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що суд першої інстанції задовольняючи позов у цій справі у резолютивній частині свого рішення від 18 січня 2024 року не зазначив про вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 про витребування у АТ КБ «ПриватБанк» на його користь оригіналів правовстановлюючих документів на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та не врахував суму судового збору, яка підлягає стягненню із відповідача за вказану вимогу, тому є підстави для ухвалення додаткового рішення.

Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2024 року заяву АТ КБ «ПриватБанк»про перегляд заочного рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 18 січня 2024 року та додаткового рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 26 січня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Залишаючи без задоволення заяву АТ КБ «ПриватБанк» про перегляд заочного рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що підстав для скасування заочного рішення та додаткового рішення у цій справі немає.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, а заочне рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2024 року та додаткове рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26 січня 2024 року - без змін.

Залишаючи без змін оскаржувані рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції правильно, всебічно і повно встановив обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції викладених у оскаржуваних судових рішеннях і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У грудні 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на заочне рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2024 року, додаткове рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26 січня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року,в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, висловлених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 591/4552/17, від 27 березня 2019 року у справі № 755/5751/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 128/639/17 та у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права в аспекті не повного встановлення обставин справи та дослідження доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не звернули увагу на те, що матеріали справи не містять будь-яких належних доказів повного виконання позивачем зобов`язань за кредитним договором від 02 серпня 2005 року № DNL0GF62245195, а тому такі обставини є недоведеними;

- безпідставно взяли до уваги обставини встановлені у рішенні Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26 січня 2024 року у справі № 201/16665/16-ц;

- не врахували, що договір купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за договорами про іпотечні кредити, укладений 19 лютого 2007 року між заявником та компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі», не є договором факторингу, а є договором цесії, тому компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» не надавала фінансових послуг за таким договором та не повинна була отримувати ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій на території України;

- не звернули увагу на те, що заявник не отримував від позивача будь-яких заяв по суті, зокрема відзивів чи заперечень, інших заяв/клопотань, а також не отримував і доказів понесення позивачем витрат у вигляді правової допомоги (договору про надання правової допомоги, ордера, акта виконаних робіт, тощо) щоб надало йому можливість подати відповідні заперечення на такі витрати або клопотання про їх зменшення;

- проігнорував, що витрати позивача на правову допомогу у сумі 15 000,00 грн є недоведеними, а тому не підлягали стягненню;

- не надалиналежну оцінку всім доводам і аргументам заявника, тощо.

Крім того, у своїй касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» виклало клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій до закінчення їх перегляду в порядку касаційного провадження.

У березні 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» через підсистему «Електронний суд» подало до Верховного Суду заяви про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення розгляду справи судом касаційної інстанції.

У квітні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бервено О. М., через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», в якому зазначив про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

До вказаного відзиву заявник додав заяву про продовження йому строків на подання такого відзиву, яку обґрунтував тим, що копію ухвали Верховного Суду від 07 січня 2025 року про відкриття касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» дізнався через свого представника лише 11 квітня 2025 року.

Відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Дослідивши наведені у вказаному клопотанні ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бервено О. М., підстави, Верховний Суд вважає строк на подання відзиву для цього заявника підлягає продовженню до моменту його подання.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 01 січня 2025 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» на заочне рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2024 року, додаткове рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26 січня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року, передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю. Судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 07 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» з підстав визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Самарського районного суду м. Дніпропетровська матеріали справи № 206/2129/22; відмовлено у задоволенні клопотання заявника про зупинення виконання заочного рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2024 року, додаткового рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26 січня 2024 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року; надано позивачу строк для подання відзиву.

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2025 року відмовлено у задоволенні заяв АТ КБ «ПриватБанк» про зупинення виконання заочного рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2024 року, додаткового рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26 січня 2024 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року.

У квітні 2025 року матеріали справи № 206/2129/22 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02 серпня 2005 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк»(яке змінило назву на ПАТ КБ «ПриватБанк», а надалі на АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DNL0GF62245195.

В забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки від 02 серпня 2005 року № DNL0GF62245195, який посвідчено нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Н. М. та зареєстровано в реєстрі за № 3308.

Відповідно до пункту 6 цього договору іпотеки від 02 серпня 2005 року № DNL0GF62245195 у забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, іпотекодавець надав в іпотеку власне нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Пунктом 27 договору іпотеки від 02 серпня 2005 року № DNL0GF62245195 визначено термін дії цього договору - до повного виконання Іпотекодавцем зобов`язань за Кредитним договором та всіма додатковими угодами до нього.

Приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Н. М. на підставі договору іпотеки від 02 серпня 2005 року № DNL0GF62245195 внесено запис до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про державну реєстрацію заборони на нерухоме майно від 02 серпня 2005 року № 2248968, об`єкт обтяження - квартира АДРЕСА_2 , номер РПВН 4735896.

02 серпня 2005 року кредитор вилучив у позивача ОСОБА_1 оригінали правовстановлюючих документів на двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 , а саме: договір купівлі-продажу квартири від 02 серпня 2005 року, зареєстрований в реєстрі за № 3306 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Н.М. та технічний паспорт.

19 лютого 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі», місцезнаходженням якої є Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, укладено договір купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за договорами про іпотечні кредити, за яким у порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором, до вказаної компанії перейшло право вимоги за кредитним договором від 02 серпня 2005 року № DNL0GF62245195 та договором іпотеки від 02 серпня 2005 року № DNL0GF62245195.

14 квітня 2016 року компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» відступила зворотно право вимоги за вищевказаними договорами ПАТ КБ «ПриватБанк».

У зв`язку із відступленням права вимоги за договором іпотеки від 02 серпня 2005 року № DNL0GF62245195 на користь АТ КБ «ПриватБанк» приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Каримовою Н. С. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ще один запис про іпотеку - 44342981 (спеціальний розділ), підстава - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 60798986 від 06 жовтня 2021 року, договір іпотеки від 02 серпня 2005 року № DNL0GF62245195.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що у провадженні Самарського районного суду м. Дніпропетровська перебувала справа № 201/16665/16-ц за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання частково недійсним кредитного договору та стягнення грошових коштів.

Згідно з наявною у матеріалах справи № 201/16665/16-ц виписки, яка була надана АТ КБ «ПриватБанк», переуступка боргу за кредитним договором від 02 серпня 2005 року № DNL0GF62245195 та договором іпотеки від 02 серпня 2005 року № DNL0GF62245195 на користь компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файнес № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» відбулась19 лютого 2007 року за ціною 22 483,09 дол. США, у тому числі: 131,92 дол. США; 1419,14 дол. США; 3 041,58 дол. США; 17 890,45 дол. США.

Згідно до тієї ж виписки кошти, які сплачувалися ОСОБА_1 протягом періоду з 19 лютого 2007 року до 14 квітня 2016 року зараховувались окремо: на погашення тіла кредиту, погашення процентів, сплати комісії та сплати пені з вказівкою на призначення платежу як погашення заборгованості за кредитним договором від 02 серпня 2005 року.

ОСОБА_1 , свої зобов`язання за кредитним договором виконав.

14 квітня 2016 року були здійснені операції з призначенням платежу «price acc to the RMBC repurchasе Agreement dd 14.04.2016» на суму 22 483,09 дол. США.

Однак, фактично ОСОБА_1 ці кошти не сплачував. На кредитному рахунку НОМЕР_1 , який використовується Банком для зарахування коштів, спрямованих на погашення кредиту, були відображені операції, які не передбачені кредитним договором.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що у Самарському районному суді м. Дніпропетровська також перебувала цивільна справа № 206/346/16-ц за наслідками розгляду якої було ухвалено рішення, яке було залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року про відмову у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування

Щодо суті спору

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частинами першою та другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на зміст статей 526 599 ЦК України, зобов`язання вважається виконаним належним чином, якщо таке виконання здійснене відповідно до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені у договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з вимогами статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до статей 3, 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Системний аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що іпотека припиняється, зокрема, в разі припинення основного зобов`язання на підставі його виконання. При цьому, законодавець не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій, пов`язаних з припиненням іпотеки, оскільки іпотека за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості припиняється за фактом припинення виконання основного зобов`язання.

Згідно з частиною першою статті 593 ЦК України, припинення права іпотеки в разі належного виконання основного зобов`язання презюмується, тобто з часу, коли основний (кредитний) договір припинив свою дію, іпотека згідно іпотечного договору могла зберігатись виключно щодо невиконаного позичальником основного зобов`язання. За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором припиняється як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов`язання.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі 711/4556/16-ц та Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 910/16461/16.

Обмеження речових прав на нерухоме майно (обтяження нерухомого майна) - це обмеження або заборона розпорядження нерухомим майном, установлена відповідно до правочину (договору), закону або актів органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом (абзац п`ятий частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».

Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (частина друга статті 593 ЦК України, частина третя статті 17 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до частини першої статті 317 та статті 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Діяльність власника може бути обмежена лише у випадку і порядку, встановлених законом. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Як визначено часиною першою статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Записи про державну реєстрацію обтяжень нерухомого майна, а також іпотеки за належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором є перешкодами у реалізації власником права розпорядження відповідним майном.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, враховуючи обставини встановлені у рішеннях в цивільних справах № 206/346/16-ц та№ 201/16665/16-ц, дійшов правильного висновку про те, що позивач повністю погасив заборгованість за кредитним договором від 02 серпня 2005 року № DNL0GF62245195, а тому такий договір та договір іпотеки майна позивача, який укладений на його забезпечення, припинили свою дію.

Доводи касаційної скарги про те, що матеріали справи не містять будь-яких належних доказів повного виконання позивачем зобов`язань за кредитним договором від 02 серпня 2005 року № DNL0GF62245195, а тому такі обставини є недоведеними, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що, що договір купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за договорами про іпотечні кредити, укладений 19 лютого 2007 року між заявником та компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі», не є договором факторингу, а є договором цесії, тому компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» не надавала фінансових послуг за таким договором та не повинна була отримувати ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій на території України, Верховний Суд відхиляє, оскільки у цій справі суди попередніх інстанцій не мотивували оскаржувані судові рішення висновками про те, що договір купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за договорами про іпотечні кредити від 19 лютого 2007 року є договором факторингу.

Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до матеріалів справи, яка переглядається, 19 лютого 2007 року банк відступав право вимоги за кредитним договором та забезпечувальним договором іпотеки компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі», місцезнаходженням якої є Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії. Зворотне відступлення права вимоги до ПАТ КБ «ПриватБанк» відбулося 14 квітня 2016 року, тобто в період з 19 лютого 2007 року до 14 квітня 2016 року нараховувати та стягувати проценти і комісії за договором кредиту мала б компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі».

Однак, у період з 19 лютого 2007 року до 14 квітня 2016 року правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю було врегульовано, зокрема Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет КМУ).

Відповідно до статті 5 цього Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України (далі - НБУ). Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту другого статті 5 Декрету КМУ.

За змістом статті 47 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» (у редакції на час відступлення права вимоги) на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції: розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, операції з валютними цінностями.

Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій встановлювався також Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року № 275, у пункті 5.3 якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в цьому Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ.

Пунктом 2.4 глави 2 розділу III Положення про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів, затвердженого постановою Правління НБУ від 08 вересня 2011 року, передбачалося, що банк має право здійснювати діяльність, надання банківських та інших фінансових послуг в іноземній валюті, які є валютними операціями, лише після отримання генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій. Порядок надання генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій та індивідуальних ліцензій на здійснення разової валютної операції визначається нормативно-правовими актами НБУ про надання ліцензій на здійснення валютних операцій.

Отже, правовою підставою для здійснення кредитування в іноземній валюті (в тому числі нарахування нараховування процентів і комісії за діючими кредитними договорами) була наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20 грудня 2023 року у справі № 463/3782/15, від 21 грудня 2023 року у справі № 754/11899/19, від 13 лютого 2024 року у справі № 754/15711/17, від 08 січня 2025 року у справі № 725/1751/22 та інших.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі дійшли правильного висновку, що оскільки компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 Пі-Ел-Сі» не була резидентом України, не мала банківської або іншої ліцензії на здійснення кредитної діяльності на території України, тому не мала права за законодавством України здійснювати операції з обслуговування споживчих кредитів громадян України, у тому числі в іноземній валюті, а саме нараховувати та стягувати проценти, пеню і комісію з позивача.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки всім доводам і аргументам заявника, Верховний Суд відхиляє, оскільки як неодноразово вказував ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

Доводи касаційної скарги стосовно того, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків, висловлених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 591/4552/17, від 27 березня 2019 року у справі № 755/5751/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 128/639/17 та у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15 є необґрунтованими, оскільки оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суди першої та апеляційної інстанції виходили з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи щодо суті спору не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права.

Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236/03; від 24 липня 2003 року у справі «Ryabykh v. Russian Federation», заява № 59498/00; від 21 вересня 2006 року у справі «Nelyubin v. Russia», заява № 14502/04).

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій по суті спору.

- щодо розподілу судом першої інстанції судових витрат на правову допомогу

Статтею 59 Конституції України визначено, кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з частиною другою статті 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої - шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена зокрема у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19), постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 552/5808/17 (провадження № 61-19076св19) тощо.

Матеріали справи свідчать про те, що інтереси позивача ОСОБА_1 в суді першої інстанції представляв адвокат Грицай В. О.

У позовній заяві викладено попередній розрахунок витрат позивача на правову допомогу, а саме вказано, що судові витрати позивача у цій справі будуть складатися із витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката у розмірі 15 000,00 грн, та зазначено клопотання суду про стягнення таких витрат (т. 1 а. с. 17, 19).

На підтвердження понесених витрат позивача на правничу допомогу до позовної заяви додано: копію договору про надання правничої допомоги від 20 липня 2022 року, укладеного між ОСОБА_1 та Грицаєм В. О. ; копію свідоцтва Грицая В. О. про право на зайняття адвокатською діяльністю від 30 липня 2018 року серії ДП № 3784; копію додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги, підписаною позивачем ОСОБА_1 та Грицаєм В. О. , в якій визначено фіксований розмірі гонорару адвоката за надання послуг, а саме 15 000,00 грн; копію прибуткового касового ордера від 20 липня 2022 року №1, відповідно до якої сплата послуг ОСОБА_1 на користь Грицая В. О. здійснена у сумі 15 000, 00 грн. (т. 1 а. с. 22, 23, 25, 62, 63).

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їх належну оцінку, встановивши факт обґрунтованості та реальності витрат понесених стороною позивача на правничу допомогу адвоката у цій справі, з урахуванням розумності їхнього розміру, принципу співмірності судових витрат, розміру наданої правової допомоги, складністю справи та виконаними адвокатом послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання робіт з надання правової допомоги, обсягом наданих адвокатом послуг, значенням справи для позивача, обґрунтованості позовних вимог; відсутності заперечень щодо розміру таких витрат зі сторони відповідача, дійшов правильного висновку про стягнення із АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судових витрат на правничу допомогу у заявленому розмірі 15 000,00 грн.

Аргументи касаційної скарги про те, що заявник не отримував від позивача будь-яких заяв по суті, зокрема відзивів чи заперечень, інших заяв/клопотань, а також не отримував і доказів понесення позивачем витрат у вигляді правової допомоги (договору про надання правової допомоги, ордера, акта виконаних робіт, тощо) щоб надало йому можливість подати відповідні заперечення на такі витрати або клопотання про їх зменшення, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Так, матеріали справи містять квитанцію від 26 липня 2022 року № 13352 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету Користувача ЄСІТС, в якій зазначено, що 26 липня 2022 року до Електронного кабінету АТ КБ «ПриватБанк» доставлено з Електронного кабінету Грицая В. О. позовну заяву ОСОБА_1 з додатками (т.1 а.с. 64-65).

Надалі 22 листопада 2022 року представникАТ КБ «ПриватБанк» - Бистров С. А. із застосуванням засобів поштового зв`язку подав до Самарського районного суду м. Дніпропетровська відзив на позов ОСОБА_1 , в якому зазначив про те, що копію позовної заяви отримав 03 листопада 2022 року через Електронний суд; ознайомившись із позовними вимогами вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню (т. 1 а. с. 109-115).

Отже, АТ КБ «ПриватБанк» в особі його представника Бистрова С. А. було відомо про наведений у змісті позовної заяви розрахунок витрат на правову допомогу і у нього була можливість подати заперечення суду щодо його розміру.

Доводи касаційної скарги про те, що витрати позивача на правову допомогу у сумі 15 000,00 грн є недоведеними, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги правильність висновків судів першої інстанції та апеляційної інстанцій щодо розподілу витрат на правову допомогу не спростовують, а зводяться до незгоди заявника із ними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 402 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Заочне рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2024 року, додаткове рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26 січня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник